Локальна історія складається з маленьких історій міст і сіл — і саме з них поступово вимальовується велика історія країни. 22 вересня, у день створення Хмельницької області, у Нетішинському краєзнавчому музеї презентували книгу колишнього славутчанина Володимира Рєзніка «Славута».
Для Нетішина ця історія особлива. Сьогодні два міста живуть окремим життям, але їх багато років пов’язувала спільна історія: Нетішин свого часу був селом, потім селищем, а згодом містом у складі Славутського району.
Автор книги Володимир Рєзнік уже багато років мешкає у США. Його «Славута» стала не просто краєзнавчим виданням, а своєрідним актом пам’яті про єврейську громаду, яка колись жила в місті.
Про книгу під час презентації розповідав відомий геральдист і краєзнавець Валерій Напиткін. Та особливого значення заходу додала ще одна обставина: кошти від продажу книги спрямовують на придбання ліків для військових, які проходять реабілітацію у КП НМР «СМСЧ» м. Нетішина.
На момент презентації вдалося зібрати 3200 гривень готівкою та ще 3933 гривні на благодійній банці. Усі ці кошти передали лікувальному закладу.
Директорка СМСЧ Тетяна Дідич, яка була присутня на презентації, подякувала Валерію Напиткіну та автору книги за таку підтримку. Адже в цьому випадку книга про минуле допомагає тим, хто сьогодні захищає наше майбутнє.
Своїми враженнями від презентації також поділилися начальник управління культури виконавчого комітету Нетішинської міської ради Іван Михасик, директорка Нетішинської публічної бібліотеки Ольга Вагнер, колишній славутчанин Віктор Бондарець та психологиня Тетяна Захаревич-Любченко.
Учасники заходу говорили про важливість таких видань. Академічні дослідження дають масштабне бачення історії, а локальні книги дозволяють побачити її через конкретне місто, людей, громади та події, які могли б залишитися лише в чиїхось спогадах.
Примірники книги «Славута» ще можна придбати. У Славуті її продають у магазинах «Анна», «Автограф» та «Дім книги». Організатори презентації також закликають тих, хто вже придбав книгу або планує це зробити, підтримати добру справу.
Бо іноді зберегти пам’ять про минуле — означає водночас допомогти тим, хто творить історію України просто зараз.
