Поселення на річці Хомора відоме ще з 1740 року. Саме тоді воно постало на місці робітничого села. Портал «Хмельниччина Північ» дослідив історію виникнення селища, чому його так назвали та хто безпосередньо був причетним до створення потужної картонно-паперової фабрики.
До 1740 року селище називалось зовсім по-іншому. Проте саме в тому році його купив шляхтич Калікст Поніньський, який вирішив дати селу своє прізвище. Власне місто Понінка було засноване ним на території селища біля урочища.
На початку 19 століття сільська Понінка перейшла у власність поміщика Завадського. Селяни перебували у кріпосній залежності і відробляли 3 – 4 дні панщини на тиждень, виконували як натуральні, так і грошові повинності. До наших днів дійшла легенда про те, що поміщик примушував жінок-кріпачок носити в пеленах землю, щоб насипати гору під фундамент для палацу.
У 1861 році кріпосне право скасували, тому кожен селянин у Понінці зміг викупити для себе землю, щоб обробляти її.
У 1887 році тут нараховувалось 75 дворів. Водночас купець Грюнфельд володів ділянкою в 424 десятини, барон Брандт — 241 десятиною землі. Селяни шукали допоміжного заробітку на промислах. Дехто з селян заробляв на кустарній каменедробарці, що діяла в Понінці.
Потужну паперову фабрику в Понінці спорудили купці Грюнфельд та Хряков, адже тут було багато дерева та дешева робоча сила. Фабрика розвивалась досить швидко, саме тому її працівники покидали свої будинки та оселялися ближче до фабричних корпусів.
Селище, створене навколо підприємства, поступово виростало, а кількість жителів збільшувалась. У 1897 році навколо паперової фабрики вже жило більше тисячі людей і практично всі вони заробляли на життя на паперовому підприємстві.
Багато робітників у Понінку прибувало з різних регіонів Росії, адже в той час в Імперії практично не було роботи, за яку добре платили б. Але, час від часу, й селяни з Понінки влаштовували страйки за підвищення платні за роботу і скорочення робочого часу.
Певна частина населення, як і раніше, жила з сільського господарства (184 двори села Понінки мали земельні наділи, більшість з яких не перевищувала 2-х десятин). Також були й місцеві магнати, які мали значну частину землі, наприклад, селянин С. Шуляк.
Також ми писали: «Як бабина хустка». Для Хмельниччини презентували логотип до Дня Незалежності.
На Шепетівщині власник конфіскованої євробляхи хотів відкупитись від відповідальності.
