Йому за 60 і він побував у стількох точках світу та України, що “Орлу і решці” й не снилось.
Спочатку це були автобусні тури та велосипедні “набіги” в сусідню йому Київську область. Зараз після виходу на пенсію веломандрівник із Хмельниччини Петро Грушко накручує понад 5 тисяч кілометрів щороку та об’їздив 6 регіонів України.
Народився у селі “велосипедистів” і з дитинства любив мандри
Чоловік народився на Хмельниччині, в селі П’ятничани Чемеровецького району. Мандри велосипедом, розповідає, любив ще з дитинства.
– І це не дивно, – жартує. – У нас, у П’ятничанах, всі люблять цей вид транспорту. Навіть свій «Лісапетний батальйон є» [музичний фолк гурт під керівництвом Наталії Фаліон ред.]
Також завжди любив й туристичні програми та із захопленням читав журнали. І, навіть, самостійно виїжджав у міні-експедиції за своє село.
Згодом Петро перебрався до Києва, але свій улюблений транспорт не полишив. Велосипедом було зручніше діставатись роботи, оминаючи столичні затори.
Чоловік працював машиністом баштового крану. Свою професію вважає романтичною, адже з кабіни бачив київські краєвиди. Та їх, жартує, було замало, тому разом зі своїм другом почали велотури Київщиною та мандри автобусом за кордон – до Європи та Азії.
Про велоінфраструктуру та мандри
Зараз, після виходу на пенсію, Петро Альбінович має більше часу, аби присвятити своїй пристрасті, – подорожам. За останні роки об’їздив села та міста в шести регіонах України.
– Я планую свою поїздку заздалегідь, – розповідає веломандрівник. – Спочатку в картах прокладаю маршрут. Шукаю щось цікаве про те чи інше село у Вікіпедії та мережі. Шкода, що не про кожне село інформацію можна знайти.
Дорогу планує так, аби виїхати зі сходом сонця, а ближче до 22:00 бути на місці ночівлі.
– Ночую переважно у наметі, його намагаюсь ставити біля храмів. Там спокійніше та безпечніше, – пояснює Петро Грушко. – Ночував і біля лісу, і в кемпінгах, проте, там буває шумно і я не можу виспатись.
Останнім часом чоловік їздить Хмельниччиною, зокрема, і її північною частиною. Розповідає, що від інших регіонів наш відрізняють хвойні ліси. А ще маємо кращу, аніж на Житомирщині, дорогу.
Всі свої подорожі Петро Грушко фотодокументує та поширює у своєму фейсбук-профілі. Під час відвідин громад, окрім попередньої інформації, яку знаходить у мережі, розпитує місцевих, ходить до музеїв. Так і дізнається усе про те, як виникло, чим жило та живе те чи інше село.
Сьогодні, окрім того, що окремі села занепадають через урбанізацію, зауважує веломандрівник, свою історію та ідентичність втрачають через “реставрацію”.
– Часто автентичні дерев’яні церкви зашивають вагонкою чи пластиком, – розповідає Петро Альбінович, – а унікальні мозаїки замальовують та забілюють.
Зізнається, новим маршрутом ЄвроВело- 4 ще не їздив, проте, в планах веломандрівника об’їздити всю країну, адже стільки ще недослідженої краси та історії чекає на нього.