Четвер, 1 Грудня
Shadow
Головна » Актуально » » Продовжити справу бабусі-фермерки: на Хмельниччині родина утримує просто неба понад 20 корів

Продовжити справу бабусі-фермерки: на Хмельниччині родина утримує просто неба понад 20 корів

Продовжити справу бабусі-фермерки: на Хмельниччині родина утримує просто неба понад 20 корів

В одному із сіл Хмельниччини, де є лише 9 жилих будинків, мешкає родина Нечипоруків. Під час карантину, два року тому, родина переїхала з Вінниці. У селі вона розводить корів під відкритим небом, аби продовжити справу бабусі-фермерки. Корів вони не доять та не ріжуть задля м’яса, а тримають для продажу під корову.

Наразі ми маємо 23 худобини. Кожна має кличку. Є корова Пледик, є її донька Сейлормун та інші. Тварини весь рік живуть просто неба. Їх ми не доїмо і не вбиваємо, а  вирощуємо на продаж під корову. Також у мене є декілька бичків: один дорослий Борзий, Біткойн – підліток і сім пупсиків цьогорічних. Також є п’ять теличок цьогорічних і торішніх, два цапи Бе і Ме і кінь Зірка. Ми з ними нічого не робимо, вони в нас для краси, – розповідає фермерка Анна.

Тарас Нечипорук, чоловік фермерки, зазначає, що тварини випасаються на полі площею 12 гектарів. Зараз їх контролює електронний пастух. А взимку худобу підгодовують сіном, яке зберігають у нежилих будинках. Їх сім’я в селі придбала 10.

Поки доглядала за коровами бабуся, вони були неручними. Але, коли ми приїхали, вирішили доїти корів, їм це не сподобалося. Доїльний апарат “літав” по всьому хліві. Тому ми вирішили не відлучати телят від корів і в нас телята цьогоріч на коров’ячому грудному вигодовуванні, – розповідає Анна.

Тарас Нечепорук каже, що в селі він прокидається разом із сонцем, адже господарство не чекатиме.

Взимку мені потрібно прокидатися, залежно від того, коли прокидаються корови. Бо вони взимку прокидаються, одразу кудись ідуть мандрувати, в ліс пастися, оскільки взимку в нас не вистачає території, ми їх годуємо сіном. Але вони звикли до того, що вони постійно рухаються і пасуться. У них є GPS- трекери, – каже чоловік.

У селі заселених ще є 9 хат. До найближчого магазину – п’ять кілометрів. Однак, Анна каже: не жалкує, що переїхала сюди, бо під час війни приймала вимушених переселенців.

– Жодного разу я ще не пожалкувала про те, що я сюди переїхала. Коли розпочалася війна, я зрозуміла ще більше, що я на своєму місці. Бо від початку війни у нас було більше 40 людей, – пригадує Анна.

Тарас Нечепорук розповів, що у майбутньому вони з дружиною планують розвивати зелений туризм та проводити екскурсії.

Популярні пости

Вибачте. Даних поки немає.