Напередодні Дня пам’яті жертв політичних репресій зали Славутського історичного музею сповнились особливою тишею. Сюди, аби доторкнутися до трагічних сторінок рідного краю, завітали учні навчальних закладів Славутської громади.
Сьогодні, коли Україна знову виборює свою незалежність у запеклій війні з нащадками тієї самої тоталітарної радянської імперії, такі екскурсії — це формування національного імунітету. Молоде покоління подолян має чітко знати не лише про славетні перемоги, а й про криваві, замовчувані роками уроки минулого.
За кожними статистичними даними, які сьогодні зі здивуванням та сумом розглядають школярі в музейних вітринах, стоятимуть реальні імена, знищені родини та обірвані життя їхніх прадідів.
Краєзнавці та історики озвучили підліткам конкретні та шокуючі факти про масштаби Великого терору 30–40-х років ХХ століття безпосередньо на території Славутського району:
- 3 426 мешканців Славутчини офіційно постраждало від жорстоких сталінських репресій;
- 726 наших земляків були засуджені до найвищої міри покарання — їх розстріляли біля підвалів НКВД, а тіла скинули до невідомих братських могил;
- понад 1 000 людей отримали статус «ворогів народу» та були відправлені у товарних вагонах на каторжні роботи до Сибіру та ГУЛАГу на максимальні терміни — аж до 25 років.
Нелюдська тоталітарна система не зважала ні на стать, ні на вік. Серед офіційно репресованих мешканців Славутчини виявлено 263 дитини, яким на момент арешту чи депортації не виповнилося навіть 16 років.
Славутчина історично була багатонаціональним краєм, де століттями пліч-о-пліч у мирі та злагоді жили різні народи. Проте конвеєр смерті НКВД працював за заздалегідь затвердженими «лімітами» на знищення людей, штампуючи абсолютно абсурдні та фальшиві звинувачення.
Вироки за вигадані «шпигунство на користь іноземних розвідок», «антирадянську агітацію» та «саботаж» ставали смертельними для тисяч місцевих мешканців різних національностей. Під жорна репресій на Славутчині масово попадали: українці, поляки, євреї, німці, литовці.
Їхня єдина реальна «провина» перед радянським режимом полягала лише в одному — вони любили свою подільську землю, чесно працювали на ній, берегли традиції та прагнули бути вільними господарями у власних оселях.
Історична пам’ять — наша головна зброя
Для сучасних славутських школярів ця екскурсія стала потужним містком між минулим та сьогоденням. Підлітки наочно побачили, що нинішні воєнні злочини росії на окупованих територіях України — катування, примусова депортація дітей, фільтраційні табори — це не вигадка сьогодення, а методичка, за якою кремль діє вже століттями.
Знання про те, що довелося пережити нашому краю, сьогодні стають духовною зброєю для молоді. Українську націю намагалися повністю стерти і під час Голодомору, і під час Великого терору. Але ми вистояли тоді — вистоїмо й зараз.
Світла пам’ять кожному жителю Славутчини, хто став жертвою кривавої системи, але до останнього подиху залишався вірним собі, своїй батьківщині та Україні. Слава Україні!
