Середа, 29 Травня
Shadow
Головна » Актуально » » «Я повинен захищати Україну»: історія полеглого Героя з Шепетівщини Віталія Мулька

«Я повинен захищати Україну»: історія полеглого Героя з Шепетівщини Віталія Мулька

«Я повинен захищати Україну»: історія полеглого Героя з Шепетівщини Віталія Мулька

Даний матеріал підготовано в межах проєкту «Герої поряд з нами» та за підтримки Благодійного фонду «Family-UA».

На жаль, війна приносить нам сумні звістки, в які не хочеться вірити, особливо коли від рук окупантів гинуть наші військові. Але ми маємо пам’ятати про кожного вбитого російськими загарбниками та розповідати їхні історії, аби кожен збагнув та усвідомив, яка ціна нашої свободи та ще більше прикладав максимум зусиль для перемоги.

Сьогодні пропонуємо дізнатися більше про життя старшого солдата Віталія Миколайовича Мулька, стрільця першого стрілецького відділення другого стрілецького взводу першої стрілецької роти, який ціною власного життя виборював незалежність та цілісність України.

Віталій Миколайович Мулько народився 30 травня 1983 року у м. Гайворон Кіровоградської області в родині робітників. Батьки мали двох дітей – Віталія та доньку Олену.

Віталій був старшим братом, який завжди знав та вмів підтримати, підказати, а інколи просто помовчати. Він ніколи не оцінював, не критикував, а лише підказував вірний шлях. Згадую одну історію, коли ми були ще зовсім малими: 30 травня, у День його народження, на бабусиній клумбі я зірвала всі піони, які там були, аби його привітати зі святом. Знала, що бабуся буде сварити, але так хотілося, аби він тоді посміхався та був щасливим. Це була моя опора, якої наразі не стало, – розповідає сестра Героя Олена Мулько.

У 2000 році Віталій закінчив школу. Після проходження строкової служби працював у Києві на будівництві помічником кранівника.

Після закінчення школи Віталій не мав змоги піти навчатися. Однак, коли він орендував житло у жінки під час роботи в передмісті столиці, вона запитала його, чому він не піде вчитися, хоча б на вчителя, адже ще тоді вона побачила, як Віталій любить дітей. Це був наче йому такий поштовх у спину. І ось у 2006 році він вступає до Національного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова у Києві. Здобувши ступінь бакалавра в інституті педагогічної освіти та практичної психології, Віталій продовжує навчання та у 2011 році закінчує Уманський державний педагогічний університет ім. Павла Тичини, – розповідає дружина Тетяна Мулько.

Професійну діяльність розпочав на рідній Кіровоградщині у мальовничому селі Чемерпіль – працював вчителем початкових класів. Також працював у підлітковому клубі з дітьми-сиротами, був аніматором. Саме робота з дітьми йому приносила задоволення і він прикладав максимум зусиль, аби постійно вдосконалюватися на професійній ниві та бути корисним для малечі.

– У 2011 році ми з Віталієм познайомилися в інтернеті. Після декількох телефонних розмов, я відразу зрозуміла, що це моя людина, мені було з ним просто, «тепло», «комфортно». У 2012 році після одруження ми спочатку жили у Вінниці, де Віталій також працював з дітьми у дитячому будинку помічником вихователя. Робота була морально дуже важкою, адже це сотні скалічених доль малечі, але він працював, бо відчував, що він там потрібен, – додає пані Тетяна.

У грудні 2012 року молода сім’я переїздить до Шепетівки. Віталій починає працювати за фахом психолога спочатку у дитячому садочку №12 «Ялинка», пізніше у ЗОШ №1. У 2018 році засновує Благодійний фонд «Багаті милосердям», що спеціалізується на психологічній роботі з батьками та дітьми (особливо, які опинитися у СЖО), консультуванні соціальних працівників. І знову багато працює з дітьми та молоддю, організовує різноманітні табори, бере участь у сотні тренінгів, надає психологічні консультації на волонтерських засадах, пише проєкти, аби розвивати фонд.

– Віталій дуже любив свою роботу. Пам’ятаю, коли наші діти були ще маленькі, ми заходили у магазин, а він як мала дитина просив купити різні іграшки не лише синам, а й задля використання у піскотерапії. Постійно щось придумував, аби його діяльність дійсно допомагала кожному, хто потребує. Його діти справді любили. Зізнаюся, інколи мені було заздрісно, що він так багато часу проводить з чужими дітьми, а свої чекали вдома, – розповідає Тетяна Мулько.

У 2015 році він закінчує у Чернігові «Першу київську школу психотерапії» за напрямком «Системна сімейна психотерапія». З жовтня 2021 року Віталій працював директором Грицівського інклюзивно-ресурсного центру.

– 24 лютого 2022 року зранку Віталій вирушив у військкомат, а вже 25-го разом з побратимами став на захист країни 1 роти 2 взводу 88 батальйону територіальної оборони. Він говорив, що має захищати Україну, має бути там… Навіть на війні Віталій не забував про своє покликання – мріяв допомагати військовим, які пройшли війну. Також по телефону керував центром, здавав звіти, планував роботу. Ще згадую, як Віталій робив з дітьми математику по телефону, намагався все контролювати та допомагати, – додає дружина Героя.

Загинув Віталій під час мінометного обстрілу 15 листопада 2022 року на Донецькому напрямку. Без батька залишилися двоє синів Марк та Михайло.

Відповідно до указу, який оприлюднили 14 лютого 2023 року на сайті Президента України, Зеленський посмертно нагородив Віталія Миколайовича Мулька орденом «За мужність» III ступеня. А 25 травня посмертний орден родині Героя вручили начальник Шепетівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, полковник Сергій Царук спільно з головою Шепетівської РДА Олексієм Глушаковим.

Так, з часом, можливо, наш біль десь притихне, але все життя буде з нами. Однак, ми не здаємося, а навпаки рухаємося далі заради перемоги. Адже це саме те, чого хотіли всі наші Герої. Зараз намагаюся у вільний час від роботи допомагати таким же жінкам – вдовам (хоча ми не любимо це слово, краще нас називати – дружини полеглих Героїв) у соціальній мережі у спільноті «Ми разом», де ми можемо підтримати одна одну. Плануємо разом з волонтерами Шепетівки продовжити справу ініціативної групи “Сильний тил” по виготовленню сухих кашів та, можливо, й баточиків із злаків та горіхів для хлопців із ЗСУ, – розповідає Тетяна Мулько.

Наразі ж пані Тетяна також почала писати авторські вірші про Віталія та їхні історії, які висвітлює у соціальних мережах.

Популярні пости

Вибачте. Даних поки немає.