Минуло вже понад п’ятсот днів повномасштабної війни, яка змусила мільйони українців залишити свої домівки. Кожен, кидаючи все, тікав світ за очі та шукав прихистку на територіях, де немає щоденних кровопролитних обстрілів. Ганнопільська громада, що на Хмельниччині, з перших днів війни прийняла 1 000 родин внутрішньо переміщених осіб.
Журналісти інформаційного порталу «Хмельниччина північ» поспілкувався з головою громади Маргаритою Медведюк, аби дізнатися, чи вдається переселенцям стати повноцінною частиною громади, досягати тут власного успіху та допомагати загальному розвитку громади.
– Переселенців було дуже багато, особливо на початку, у перші тиждень-два війни; сотні людей ночували у нас і їхали далі. Лишилося більше сотні: з Херсонщини, Харківщини, Донеччини, Запоріжжя, Луганщини… У перші дні, тижні, місяці війни критично важливим було задоволення базових потреб внутрішньо переміщених осіб у продуктах, засобах гігієни, одязі, тимчасовому житлі. Саме тому ми акумулювали всі свої сили на цьому, шукали благодійників, меценатів, зверталися до місцевих мешканців, аби толокою прихистити ВПО та допомогти, – розповідає Маргарита Медведюк.
Очільниця громади також зазначає, що багато благодійників, зокрема, БФ «Рокада», МБФ «Руки друзів», МБФ «Збережи Україну», БФ «Рука допомоги», МБФ «Карітас», Хмельницька ОВА, Шепетівська РАД, Хмельницька АЕС, й надалі активно допомагають внутрішньо переміщеним особам продуктовими наборами, одягом, взуттям, речами першої необхідності (матраци, ковдри), засобами гігієни.
– Ми постійно шукаємо можливості допомогти людям, які потребують підтримки, і це не лише ВПО, а й малозабезпеченим, родинам військових. Зокрема рішенням виконкому прийнято, що діти ВПО та військовослужбовців безкоштовно харчуватимуться у навчальних закладах громади. Напередодні першого дзвоника першокласникам із родин малозабезпечених надали шкільні рюкзаки і шкільне приладдя, – додає пані Маргарита.
Частина людей, які приїхали до Ганнопільської громади, живуть, так званим, «відкладеним життям», чекають на перемогу, повернення додому. Інша частина вже інтегрувалася у громаді, придбали власні будинки, народжують дітей, працюють.
– Щоб знайти цим людям працю, ми активно працюємо з центром зайнятості, вивчаємо, яких посад та яких професій нам бракує. Декілька переселенців вже працюють, іншим треба ще допомогти у цьому питанні. Ми б дуже хотіли, щоб переселенці відчули себе частиною нашої громади, і робимо все можливе для цього, – розповідає очільниця громади.
