У Хмельницькому 11 вересня відбулася 215-та акція «Поверніть героїв з полону. Знайдіть безвісти зниклих». Близько сотні людей зібралися у середмісті, щоб нагадати про військовослужбовців, які перебувають у полоні або зникли безвісти, та підтримати їхні родини.
Для багатьох учасників ця акція стала вже звичною частиною життя. Щоп’ятниці вони виходять із плакатами та фотографіями своїх близьких, аби про них пам’ятали, говорили й продовжували пошуки.
215 акцій — і стільки ж нагадувань, що на них чекають
Спільнота родин полонених та зниклих безвісти у Хмельницькому об’єднує близько 400 сімей. Люди приходять сюди не лише для того, щоб привернути увагу суспільства, а й отримати необхідну емоційну підтримку одне від одного.
Координаторка акції Наталія Кошай зазначає, що для родин надзвичайно важливо не залишатися сам на сам із невідомістю. Коли немає звісток про близьку людину, очікування стає щоденною боротьбою.
Серед учасників — Світлана, яка вже два роки й сім місяців чекає на звістку про сина Вадима. Він зник безвісти на Донецькому напрямку.
Жінка щотижня приїздить на акцію та стежить за обмінами полоненими. Кожне повернення українських захисників для неї — це ще одна надія почути бодай якусь звістку про свого сина.
На акцію приходять навіть ті, хто спочатку не знав, як бути
Дружина безвісти зниклого військового Інна прийшла на акцію вже вдесяте. Спочатку, за її словами, родина просто спостерігала за іншими учасниками, адже перебувала у стані шоку. Згодом зрозуміла, що також має бути серед тих, хто нагадує про своїх рідних.
Ще одна учасниця, Ганна, втратила зв’язок із чоловіком під Кринками. Він вважається безвісти зниклим уже майже три роки.
Попри тривалий час без жодної звістки, жінка продовжує вірити, що чоловік живий і повернеться додому. Для неї, як і для інших родин, невідомість не означає кінець надії.
Їх чекають
Щоп’ятниці у центрі Хмельницького знову з’являються фотографії військових, плакати та люди, які не дозволяють забути про тих, кого досі немає поруч.
За кожним таким плакатом — окрема родина, своя історія і своє очікування. Хтось чекає на чоловіка, хтось — на сина чи батька, а хтось уже роками не має відповіді на найважливіше питання: де їхня рідна людина.
Саме тому ці акції продовжуються. Щоб полонені та зниклі безвісти не ставали просто цифрами у статистиці. Щоб про них пам’ятали. І щоб кожна родина мала право сказати найголовніше — ми чекаємо і продовжуємо шукати.
