На подвір’ї українського селянина завжди розташовувався комплекс житлових і господарських будівель, що забезпечували всі потреби родини протягом року. Особливості традиційного будівництва в селах Шепетівського району збереглися ще з XIX століття – зокрема, в селі Білопіль.
Огорожа – захист і символ оберега
Житло та господарські будівлі завжди оточували тин або паркан. Це не лише захищало від чужої худоби чи диких звірів, а й мало магічне значення. Вважалося, що замкнуте коло двору не пропускає злих духів, тому донині в деяких селах існує звичай швидко зачиняти хвіртку після входу.
У Шепетівському районі характерними були плетені огорожі з ліщини чи лози. На межі між подвір’ями часто робили перелаз – занижену ділянку тину, через яку зручно було переходити до сусідів.
Будівництво житлових будинків
У селах Шепетівщини збереглися старовинні зрубно-каркасні будинки. У таких оселях:
• житлова частина зводилася в зруб (із соснових або дубових брусів),
• сіни та комора – в стовпи, проміжки між якими заповнювали дошками або дилями.
Ця конструкція мала ще назву стовпово-каркасної.
На початку ХХ століття набуло поширення каркасне будівництво: між дубові стовпи вкладали широкі дошки (плахи), а стіни обмазували глиною за допомогою толоки – колективної праці односельців.
Особливості хат у Шепетівському районі:
• стіни біліли, а комора й сіни могли залишатися відкритими,
• чотирисхилий дах робили на кроквах та вкривали житньою соломою,
• вікна розташовували за традиційною схемою: два в чільній стіні та одне – навпроти столу.
Будівлі зазвичай розміщували в глибині двору, а перед хатою висаджували плодові дерева та квіти.
Господарські споруди
Селянське господарство вимагало різних приміщень для утримання тварин та зберігання врожаю:
• Стайня – для коней.
• Хлів – для великої рогатої худоби.
• Курник – для птиці.
• Саж або куча – для свиней.
• Кадуб (вулик) – для бджіл.
Клуня – головна господарська споруда
Клуня (стодола) служила для обмолоту зерна, сушіння снопів і зберігання врожаю. Найчастіше клуні будували за стовпово-дильованою технологією: між дубові стовпи закладали дошки, півкругляки або бруси. У середині знаходився тік – майданчик для молотьби.
Комора – збереження запасів
Комора могла бути окремою будівлею або частиною хати. Тут зберігали:
• зерно та продукти,
• одяг і взуття,
• реманент та домашній інвентар.
У народних віруваннях комора вважалася місцем сили. Тут зберігали цілющі трави, магічні обереги, а під час весілля – коровай для очищення.
Погріб – природний холодильник
Підземний льох із наземною частиною зберігав температуру, що дозволяло довго утримувати овочі, картоплю, буряки та засолювання. В спеку сюди опускали молоко та масло.
Возівня і повітка
Заможні господарі мали окремі повітки або возівні для зберігання саней, возів, реманенту. Декотрі селяни володіли навіть святковими саньми-козирками для урочистих виїздів.
Криниця – серце подвір’я
Біля кожної хати мала бути криниця, а якщо її не було – воду брали з громадської. Саме біля криниць селяни збиралися для спілкування, дізнавалися новини, обговорювали сільські справи.
Значення селянського господарства
Селяни Шепетівського району традиційно займалися землеробством та тваринництвом. Вирощували зернові культури, утримували велику рогату худобу, коней, свиней, птицю. Для всього цього необхідні були відповідні споруди та приміщення.
Утримання подвір’я вимагало щоденної праці, а гарний господар дбав про те, щоб у хаті та на дворі панував лад. Саме завдяки цьому старовинні сільські садиби збереглися до наших днів, несучи дух української традиції.
