Ця публікація — із циклу «Ветерани Хмельниччини. Повернення до мирного життя», який «Хмельниччина Північ» реалізовує спільно з Ветеранським простором «Hub for you». У цих матеріалах ми знайомимо читачів із ветеранами, які після військової служби повертаються до мирного життя, знаходять своє місце у нових професіях, відкривають власну справу, працюють заради розвитку громад та будують майбутнє своїх родин. Це історії про нескореність, відповідальність і силу людей, які продовжують служити Україні своєю працею.
Сьогодні розповідаємо історію Анатолія Михайловича Сидорчука — ветерана російсько-української війни, який після демобілізації долучився до колективу ТОВ «АГРО-ОРМС» і нині працює охоронником.
Народився Анатолій Михайлович у селі Огіївці на Старокостянтинівщині. Служіння Україні стало справою його життя ще задовго до повномасштабного вторгнення. Спочатку він проходив військову службу у Збройних Силах України, а згодом майже двадцять років працював у правоохоронних органах.
Коли у 2022 році росія розпочала повномасштабне вторгнення, чоловік без вагань знову став до лав українського війська.
Під час виконання бойових завдань на Донеччині Анатолій Михайлович отримав важке поранення. Попереду були тривале лікування, реабілітація та повернення до мирного життя — нового етапу, який для багатьох ветеранів стає не менш складним, ніж військова служба.
Найбільшою підтримкою у цей непростий період для нього стала родина.
— Вдома чекали мати, дружина, син. Вони — моя опора і сенс життя. Було заради кого триматися, заради кого жити, — ділиться ветеран.
Повернувшись додому, Анатолій Михайлович зрозумів, що війна назавжди змінює людину. Вона вчить по-іншому дивитися на життя, цінувати кожен день, близьких людей і прості речі, які раніше здавалися звичними. Ветеран зізнається, що повернення до звичного ритму життя вимагало часу. За його словами, у цей період особливо важливо відчувати підтримку, розуміння та людяне ставлення.
Саме це він знайшов у колективі ТОВ «АГРО-ОРМС».
— Тут хороші люди, хороші керівники, є тепло і повага в робочих стосунках. Це дуже важливо, — говорить Анатолій Михайлович.
Сьогодні ветеран звертається до побратимів, які лише повертаються додому, з простими, але щирими словами:
— Треба триматися. Вірити в найкраще. Не опускати рук. Так, пережите залишиться з нами, але життя триває. Треба жити заради тих, хто чекає вдома.
Історія Анатолія Сидорчука — це історія людини, яка присвятила життя служінню Україні. Історія чоловіка, який пройшов через випробування війною, знайшов у собі сили повернутися до мирного життя та сьогодні продовжує працювати, підтримувати свою родину й вірити у майбутнє нашої держави.
Саме такі люди є найбільшою цінністю України. І для нас велика честь розповідати їхні історії та дякувати за мужність, незламність і відданість своїй країні.
