Неділя, 25 Липня
Shadow
Головна » Актуально » » Білогір’ю – 580 років: як змінювались Ляхівці впродовж історії

Білогір’ю – 580 років: як змінювались Ляхівці впродовж історії

Білогір’ю – 580 років: як змінювались Ляхівці впродовж історії

Сучасне Білогір’я, що нині відоме усьому регіону передусім своїми футбольними перемогами та громадськими ініціативами, ймовірно одне чи не з найстаріших поселень Хмельниччини. Про це свідчать знайдені археологами залишки трипільської та черняхівської культур.

Точної дати заснування Білогір’я нині не знає ніхто, тому прийнято вести його літочислення від моменту першої письмової згадки про нього.

За однією із версій, тогочасне Білогір’я населяли переселенці-поляки – ляхи. Звідси і назва.

Сталось це 580 років тому. В 1441 році, коли Великий литовський князь Казимір за вірну службу виписав жалувану грамоту своєму слузі, боярину Денисику Мукосійовичу (Мокосію). У ній він подарував декілька Волинських сіл, серед них і Ляхівці (стара назва Білогір’я).

Під час з’їзду литовсько-руської знаті… у Вільні одержав від нього (точніше, від осіб, що стояли за спиною юного монарха) в довічне користування Зба­разьку волость опальних князів Несвідських із записом на ній поважної суми грошей (300 гривень) та 19 сіл на вічність. Десять наданих йому по­селень — Підгайці, Піщатинці, Матвіївці, Татаринівці, Борщівка, Єськівці, Панківці, Олешниця, Ляхівці й Жемелинці, розташовані компактною групою в басейні Горині, неначе продовжували Збаразьку волость у півні­чно-східному напрямі, сім — Ридомль, Андруга, Вербоє, Ісерна, Ожогівці, Добич і Ходаківці — були розпорошені по Кременецькому повіту, а реш­та два — Сернь на Случі та Ястреблець у Городку — лежали за межами Волині.

1520 року Ляхівці, як більша частина Волині, переходить “італійській невістці”, королеві Боні Сфорца.

Бона Сфорца — Вікіпедія

До України Бона привезла європейські модні віяння та релігійний вектор. Саме вона вже за тринадцять років володіння Ляхівцями передасть їх Дашку Каленовичу. Той, як придане за своєю донькою, – Якову Сенюті. Саме їх рід стане одним із ключових в історії Білогір’я.

Сенюти, продовжувачі клану Острозьких, започаткували 3 гілки роду — Ляховецьку, Ольшаницьку (адмінцентр село Вільшаниця на Білогірщині) та Радогоську (Велика Радогощ на Ізяславщині.)

Особливо опікувалась родина Сенют Ляхівцями. В Стефана Баторії вони в 1583 році “вибили” громаді магдебурзьке право, розбудували ринкову площу: крамниці, майстерні, заїждждий двір. Тодішні Ляхівці були ярмарковим містечком: тут відбувалась торгівля. На озері зробили імпровізований острів (кажуть, що землю на нього звозили полонені татари та турки), де спорудили дерев’яну фортецю.

Ляхівці – аріанська столиця

Релігійні “метання” Сенют теж залишили свій відбиток на тогочасній Білогірщині. Павло Сенюта після паломництва у Римі стає аріанином. Заснувавши у Ляхівцях аріанську громаду, запрошує сюди всіх пасторів та закладає соціанську школу.

Сюди з’їжджаються кращi просвiтителi та пастори вчення арiанського, зокрема, вiдомий викладач арiанської академiї та письменник Ян Стоїнський, вчений та лiтератор Петро Моршковський та iншi. Проте арiанська iдея не заторкнула широких мас, так i залишившись релiгiєю елiтною та шляхетною, – пригадує Єдвард Кузьмич.

За сприяння Павля-Криштофа Сенюти, котрий змінював свої регілійні вподобання: православ’я, кальвінізм, католицизм, соціан-протестант, у 1612 році в Ляхівцях почали зводити домініканський костел. Підземний хід від ньго вів до замку Сенют поблизу Тихомля. Його довжина сягала 20 кілометрів.

Восени 1648 року жителі Ляховець та навколишніх сіл захопили місцеву фортецю, знищили шляхту і після бою з королівськими хоругвами рушили назустріч військам Б. Хмельницького, які зосреджувались в районі Пиляви. З 1660 р. Ляхівці переходять у власність Опалинських, пізніше – Конецпольських.

Останньою із роду була Ганна Опалинська. Вона не мала нащадків, а тому разом із нею в історії Ляхівців помирає родовід Сенют. Перед смертю вона продає свої володіння роду Яблоновських.

Яблоновські

Попри постійні намагання селян захопити місцевий замок, родина Яблоновських тримала у Ляхівцях резиденцію. Особливо дбав про маєтності князь Юзеф Яблоновський. Він був “місцевим”, народженим у Тихомлі. Дбав про торгівлю, шпиталь Ляховець, а особливо – про родинний маєток.

За його правління з дерев’яних та оборонних, споруди стали мурованими і житловими. Резиденція роду мала бальну залу, картинну галерею, біблітеку. Яблоновський любив учти. Як загадує Кузьмич, за однієї такої:

було з’їдено 60 волів, 300 телян, 50 баранів і понад 20 тис. птиць. Випито було 270 бочок угорського вина.

1880-ті роки озеро висохло. На руїнах колишньої княжої слави працює винокурня та пивоварня. Вони згодом теж закриються. Єдиним, що нагадує про колишню велич Ляхівець, є костел. Звідти у 1859 році виїхали домініканці, а вже за десять років, у 1869-му, царат заснує тут православну церкву, аби в 1935 році її знищив ряданський союз.

Від Ляхівець до Білогір’я

В епоху Союзу костел виконував функцію в’язниці, будинку культури та місцевої бібліотеки, відділку міліції, друкарні газети, військомату.

Самі ж Ляхівці занепадають. Їх відродження почалось на початку 20-х років минулого століття: 1923 року Ляхівці стають райцентром, а в повоєнний 1946-й рік отримують нову назву – Білогір’я. Згодом, у 1960-му, статус “смт”.

“Пошматований” радянсько-воєнними перипетіями символ Ляхівського піднесення та розквіту – Костел, передали його законним власникам – римо-католицькій громаді Білогір’я з настанням Незалежності України (1991). За два роки тут оселились отці паллотини, що займаютсья його відродженням.

Популярні пости

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.