Поліцейська офіцерка громади Тетяна Чубар випустила поетичну збірку.Кошти з її реалізації спрямують для громадської організації Arm Women Now, яка відшиває і відправляє на фронт форму для жінок-військових.
Капітан поліції Тетяна Чубар пише вірші ще з юності. Вони про пошук себе, філософію буття, кохання. Та, з початком війни її лірика набула нового звучання: стала більш наповненою, експресивною, патріотичною. Вона надихає наших Захисників.
Поезію «Нескорена Лють» перетворили на пісню музиканти Оркестру Поліції Хмельницької області.
Українка бере автомат
І міняє підбори на берці,
Її очі від гніву горять
Із шаленим поривом у серці.
І сміється в лице ворогам —
Справжня скеля, броня чи фортеця.
Бо для неї усе по зубах,
Коли діти її в небезпеці.
Ви назвали себе слов’янами,
Озирнувшись очима дикими.
Імператори були п’яними,
Як вели вас в мою Україну.
Ви блукали своїми болотами,
Коли ми вже були християнами.
Ви стояли у нас під воротами,
Коли ми тут були хазяями!
І навіщо стріляєте “Градами”
По землі, яка вам не належить?
Ріки крові полеглих каскадами
Ваші душі назавжди змережать!
Ви не раз ще з болота заплачете,
Пригадавши війну цю криваву.
Подивіться на нас! І побачите —
Вільну, сильну велику державу!
Якщо завтра підеш на війну,
Я не знаю, що буде зі мною.
Певно, ночі чекають без сну.
І життя, що не має спокою…
Якщо завтра ти вирішиш йти,
Я без слова усе зрозумію.
Лиш косички мені заплети,
Бо як ти, я напевно й не вмію.
На прощання мене обіймеш.
Розілляєш по серцю тепло.
Коли ти воювати підеш,
Я триматимусь, що б не було.
Бо солдат – не самотній в бою.
З ним сім’я, Україна і Бог.
Я віддам тобі віру свою.
Щоб ділити страждання на двох.
Навіть в самих запеклих боях
Не залишиш мене ти одну.
Я твій щит, я твій меч, я твій стяг,
Якщо завтра підеш на війну.
