Заступник командира механізованого батальйону із озброєння Майор Багнюк Олександр Олександрович загинув у 2014 році, захищаючи Україну від росіян у ході антитерористичної операції.
Цей текст із серії “Герої поряд з нами” ми підготували за підтримки благодійного фонду “Family.ua” та присвячуємо його світлій пам’яті українського Захисника Олександра Багнюка.
Олександр Багнюк – наш земляк, уродженець Хмельниччини. Він народився 17 березня 1977 року в Шепетівці. Згодом їх родина переїхала до Вінницької області у місто Іллінці, де й зростав Олександр.
Його мама Валентина Григорівна пригадує: в дитинстві син любив їздити до діда Григорія. Коли приїздив, Олександр завжди допомагав дідові, не боявся роботи. Часто разом вони ходили на риболовлю.
- Серед улюблених іграшок сина були танки. Змалку Саша полюбляв техніку, — продовжує Валентина Григорівна. — Скоріше за все, це і вплинуло на вибір професії. Після закінчення ним дев’яти класів запитала: “Ким хочеш бути?”. Відповів, що військовим.
Олександр закінчив загальноосвітню школу №2 міста Іллінці (нині – навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – гімназія №2») у 1994 році.
- Після школи навчався у Харківському вищому танковому командному училищі. З 1998 року потрапив у 72-гу механізовану бригаду, яка розташовується в Білій Церкві.
На фронт Олександр Багнюк пішов 3 березня 2014 року. Мама пригадує, спершу вони не знали, де син.
- Спочатку не знали, де він знаходиться. Переживали. В одній із розмов Саша сказав: “Мамо, я там, де ми були на морі по путівці”. Тільки тоді зрозуміли, що він у Маріуполі. Допомогти в перші місяці війни нічим не могли. Перекидали їх із місця на місце. Був в Червонопартизанську, під Волновахою. Брав участь у боях біля Сніжного, коли утримували Савур-могилу
За час військової служби Оборонець двічі приїздив додому.
- Перший раз перебував удома п’ять днів у липні, вдруге — за тиждень до загибелі.
Майор Олександр Багнюк загинув 12 вересня 2014 року від осколкового поранення в районі села Петрівське Старобешівського району Донецької області під час обстрілу з артилерії та танків російсько-терористичними угрупованнями командно-спостережного пункту 3-го механізованого батальйону.
День загибелі Олександра, пригадує мама, був дуже важким.
– Уранці 12 вересня від Саші не було дзвінка. На душі стало важко. Зідзвонювалися з його дружиною. Із двома дітьми вона жила у військовому гуртожитку на території 72-ї бригади у Білій Церкві. Близько п’ятої вечора повідомила сумну новину.
Олексндра Багнюка поховали 16 вересня 2014 року на Центральному кладовищі міста Іллінці Вінницької області. Без рідної людини залишились батьки, дружина та двоє дітей.
- Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (21.10.2014; посмертно), медалями.
- Почесний громадянин міста Біла Церква Київської області (14.10.2014; посмертно).
- 5 грудня 2014 року в місті Іллінці на будівлі навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – гімназія №2» (вулиця Івана Франка, 2), де навчався Герой, йому відкрито меморіальну дошку. 30 грудня 2015 року в місті Іллінці вулицю Горького було перейменовано на честь Олександра Багнюка, а 6 грудня 2016 року на початку цієї вулиці відкрито меморіальну дошку загиблому офіцеру.
Для підготовки матеріалу використані ресурси: Меморіалу “Книга пам’яті”, Українського меморіалу, тексту Генадія Таченка для “Газета. ЮА”,БЦ news.
