“Це війна проти моєї країни, то чому я повинен ховатися?” 29-річний Вадим Мартинюк із Ганнопільщини не планував пов’язувати своє життя з військовою справою, зараз же його ціль – якнайскоріше стати на ноги та знову повернутися у лави українських Оборонців.
“Герої поряд з нами” – проєкт, який портал “Хмельниччина Північ” реалізує за підтримки благодійного фонду “Family. UA” про українських Захисників та Захисниць – неймовірних людей, які стали щитом України, коли на нашу державу напали росіяни. Одним із таких сучасних Героїв є молодший сержант Вадим Мартинюк – український Воїн, кавалер ордену “За мужність” третього ступеня та наш земляк із Шепетівщини. Про його вибір, шлях та мрії ми поспілкувалися з Оборонцем в інтерв’ю.
ТЕ, ЩО МИ БУДУВАЛИ РОКАМИ, ПОТРІБНО ЗАХИСТИТИ
Вадим народився та виріс у селі Клепачі, на теренах колишнього Славутського району, зараз це – Ганнопільська ТГ.
Своєю рідною працею юнак обрав сферу профтеху – отримав фах та працював у галузі, розбудовуючи країну. Після початку повномасштабного вторгнення відчув: те, що ми будували роками, потрібно захистити.
- До війська я пішов добровольцем. Це було зважене та обдумане рішення, – пригадує Вадим. – Звісно, що були люди, які мене відмовляли, адже реальні бойові дії – це не романтика з книжок та фільмів, але я це розумів. Попри небезпеку і страх: це війна проти моєї країни, то чому я повинен ховатися?
Так, у січні 2023 року Вадим Мартинюк змінив цивільне життя на військовий фах. Після навчання він доєднався до лав 116-Ї омбР, виконував бойові завдання у складі екіпажу танку.
У боях наш Оборонець отримував поранення, контузії. Він жартує: цей досвід – не з найприємніших.
- Дзвенить у голові, тисне у скронях, кров йде вухами, ти – максимально дезорієнтований і не розумієш, хто ти і де. В такі моменти моєю силою і, фігурально та буквально, порятунком були мої побратими, – каже Захисник.
НАЙСТРАШНІШЕ НА ВІЙНІ – ВТРАЧАТИ ПОБРАТИМІВ
Вадим пригадує, в одному із боїв, де він постраждав, його врятував механік танку, який відтягнув його у більш безпечне місце. Тоді, каже Воїн, врятуватися змогли не всі.
Вадим говорить, саме це було для нього на війні найстрашнішим – втрачати побратимів.
- Перші бойові виїзди – у тебе внутрішня напруга, тривога чи що… зрештою ж, не бояться лише дурні…. – каже Вадим. – Потім ти вчишся жити з цим страхом, переборювати його. А от втрата побратима – людини, з якою ти зріднився і яку відчуваєш, як себе, – це щоразу ніби тобі вириває душу…
Це те, що нас принципово відрізняє від росіян, говорить Вадим Мартинюк, повага до своїх бойових побратимів.
- Ми пліч-о-пліч стоїмо з живими, ми шануємо своїх полеглих. Росіяни своїх переважно кидають… У нас був випадок, коли ми зайшли вночі на територію після рашистів і розуміємо, щось хрупає під ногами. Я спершу подумав, що то були гілки… – каже Вадим.
Попри таке, пояснює Вадим, недооцінювати ворога не варто.
ПРОТИ НАС ВОЮЮТЬ НЕ ЧМОБІКИ З МЕМІВ, ПРОТИ НАС СТОЇТЬ ОРДА, ЯКА ХОЧЕ НАС ВСІХ ВБИТИ
- Це не про оснащення, воно у них є, це – не чмобіки-алкоголіки. Це – люди, багато людей, які зі зброєю прийшли нас вбивати. Їм байдуже: військові ми, цивільні ми, діти ми, жінки, чоловіки, літні люди. Тому ми повинні мобілізуватися і максимально захищатися. Якщо ви не можете йти на передову, станьте міцним тилом. Але тримаймо стрій, – наголошує Воїн.
Сам же Вадим зараз на реабілітації після поранення, яке отримав у боях на Запоріжжі.
- Я вже пробував ходити на протезах. Перше відчуття – біль, тоді ще не загоїлися шви, до того ж, спершу мені було трохи дивно і лячно, бо здавалося, що це дуже високо, але я зробив свої перші кроки, – говорить Вадим.
Вадим планує міцно стати на ноги і повернутися до своїх побратимів.
- Якщо не візьмуть на передову, я можу бути корисним і в тилу, але боротися буду, – каже Вадим. – Він усміхається: його знову відмовляють і додає – не відмовлять.
За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку, згідно з Указом Президента №517, молодший сержант Мартинюк нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
