Ми говоримо телефоном, опісля депутатських комісій, із котрих пані Людмила поспішає на роботу. Вона з легкістю цитує Ліну Костенко та пригадує, як важко було лишатись україномовним у російськомовному Києві зразка 80-х.
Коли приходили до магазину та розмовляли там українською – на нас дивились згорда, як на когось нижчого
Фундаментальну освіту філолога здобувала у Київському університеті ім. Тараса Шевченка. Це був кінець початок 80-х років.
– Я приїхала до Києва з україномовного середовища, – розповідає пані Людмила. – Зізнаюсь, певний час, хоч і була відмінною студенткою, у побуті переходила на російську. Потім знову почала говорити українською. Грамотною українською. Тоді, у 80-х, Київ був російськомовним. Коли приходили до магазину та звертались українською, на нас дивились згорда, як на когось нижчого.
Людмила Тихончук пригадує тоді, як і зараз, нею рухало велике бажання знати “як правильно”. Для цього багато читала, зокрема словників. Жартома пригадує, коли мабутній чоловік залицявся до неї, подарував двохтомний “Фразеологічний словник”.
– Філолог – це не “кома” чи “двокрапка”. Це – повага до рідної мови, – говорить пані Людмила. – В цьому свідомість нас – українців! На слух між, наприклад, “привіт” та “привет” різниця невелика. Проте насправді – колосальна.
Цю свідомість, каже, привививала і своїм учням та ученицям, коли вчителювала у Шепетівському НВК №1, тоді ще ліцеї:
– Траплялось, вчителі “скаржились” мені, що мої учні на уроках виправляли їх вимову, – усміхається Людмила Іванівна. – Ви не уявляєте, як приємно мені було в ці моменти.
Можна робити помилки, головне – їх виправляти
У розвитку свого мовлення головне – не спинятись. Вагаючись, навіть в епоху Гуглу, ліпше звіритись у словнику чи правописі.
– Цитуючи Максима Рильського: “не бійтесь заглядати у словник”, – радить пані Людмила, – мова – жива структура, а тому постійно потрібно її розвивати, передусім, у собі.
Для цього потрібно більше читати. Людмила Тихончук радить звернути увагу на:
- Володимира Лиса;
- Марію Матіос;
- Ірену Карпу;
- Ліну Костенко.
І саме рядками останньої, своєї улюбленої, поетеси вона завершує діалог:
"І якби на те моя воля, написала б я скрізь курсивами: – Так багато на світі горя, люди, будьте взаємно красивими!"