Муза стомилася. Випила залпом келих шампанського, підморгнула і наказала її не турбувати.
– Що робити? Все пропало! – верещить мозок, ковтаючи міцну чорну каву. – Вона нас зрадила! Чуєш, зра-ди-ла! Ось так віддячила нам за те, що ми втілювали її ідеї, працювали. Весь час плекали її, бо вона ж – Муза! Ну що ти сидиш? Йди, біжи, шукай її. Ну хоча б з’ясуй, коли вона повернеться? – не зупиняє віддавати розпорядження заведений мозок.
– Слухай, ну чого ти? Заспокойся. Пам’ятаєш, коли 17 грудня ми разом з тобою домовилися, що підемо у відпустку, а відповідно і Музі даємо вихідні. А пригадай, як ти гордовито розповідав, що тобі стало все ясно-зрозуміло і тепер потрібно фокусуватися на важливому. А важливе – це сім’я, внутрішній стан, самопочуття, – намагаюся привести до ладу свій працьовитий мозок.
– Так ти – ледащо! Я зрозумів, ти і Муза – дві ледарки, які мене нагло використовують. Де твої дописи, де історії, де статті? Ось що ти зробила за ці дні? – мозок пішов у наступ.
– Я відпочила. Уявляєш, відпочила! Так, як я це люблю. Ні про що не думала, нікуди не поспішала, ні за що не хвилювалася. Міцно спала, смачно їла, в обіймах чоловіка дивилася французькі детективи, і мені сподобалося, – з посмішкою відповідаю.
Майже місяць продуктивного безсоння завершився ніжним романом із Морфеєм. Час перестав поспішати і дав години розмов з рідними. Напруга, яка завжди підтягнута та зібрана, нарешті розслабилася і зазвучала м’якими новорічними мелодіями легкості та натхнення.
А що Муза? Муза сидить на білій пухнастій хмарині, їсть ванільні зефірки, розглядає мої мрії і робить записи у свій чарівний блокнот. Вона навіть уві сні мені приходила. Така ніжна, красива і щаслива. Сказала, що теж відпочиває, бо рік буде цікавий і насичений. А до цього теж потрібно підготуватися. Відчути себе, свої крила і свої опори. Думками та почуттями перепочити. Своїми рідними натішитися. А головне – наполегливо відправити мозок у відпустку. Бо, коли Муза повернеться, то їй буде потрібний не знервований кострубатий помічник, а впевнений, спокійний та сміливий партнер. Тому і мозку потрібна тиша і пустота.
– Мозок, а ти вмієш відпочивати? – провокаційно запитую. Знаю, що мозок не визнає, що він чогось не вміє.
– Та я в цьому професіонал. Саме тому мені не цікаво це робити. Нічого нового, – ох, вже ці раціоналізаторські виверти.
– А мене навчи. Будь ласочка, – щиро прошу, адже цей голово-командуючий може і чужі ідеї підхопити, тоді ні спокою, ні Музи не бачити.
– Ну нарешті здогадалася, в кого потрібно такі важливі поради запитувати. Це ж я підказав, що потрібно розставляти правильно пріоритети. Це ж я зробив висновок, що в тиші з’являються найкращі і найгеніальніші думки. Це ж я переконував, що у кожного своя правда і своя віра, тому орієнтуватися потрібно лише на себе. А всі, як з глузду з’їхали – де Муза, де Муза?
Дайте Музі спокій. Їй же потім вас ідеями та мріями забезпечувати. А у втомленої Музи і мрії такі ж. Тому, давай, дописуй цю історію, тим паче я тут непогано вийшов, і мамі подзвони. Вона весь день твого дзвінка чекає. З синами про їхнє хлопчаче потеревень. Тільки не мудруй, я ж себе знаю. І кілька серій вподобаного французького серіалу залишилося, якраз на вечір обіймів з коханим чоловіком.
Ну все, виконую із задоволенням. Бо такого ніжно-солодкого відпочинку у мене вже давно не було.
P.S. Присвячується усім, хто затишними святковими вечорами замучив себе і Музу. Розслабтеся, у Музи вихідні, колись в години нон-стопу погоджені вами і вашим голово-командуючим мозком. Насолоджуйтеся цим чудовим часом!
