Сучасні Стригани, що у Крупецькій ТГ, – об’єднані села Ріпище та Стригани (стара назва с. Старки (не плутайте з “Грою Престолів”, тут ймовірно радше йдеться про Князів Острозьких), які за рішенням тогочасної райради із 60-х років минулого століття мають звичну нам сьогодні спільну назву. На думку нашої редакції, це село – справжній “must visit”. Коли в’їжджаєш сюди з боку Комарівки, з’являється неймовірний вид на каскад Голубих озер. А ще тут є дивовижний (і не затоптаний туристами) тунель кохання. А ще – унікальний і, навіть, легендарний палац Четвертинських. У чому його особливість і чи правда, що там живе привид?
Коли з’явилися Стригани
Коли заснували Стригани, ту частину де Старки, невідомо. Території сучасного Шепетівського району у 17-19 століттях входили до Волинської Губернії. На губернській мапі, датованій 1820 роком, (Старки) Стригани не нанесені.
Про Ріпище інформація є. Його заснували 1736 року. Оскільки село було підпорядковане Баранському князю, сюди він висилав непокірних йому кріпаків. Ті займались землеробством та садили, зокрема, ріпу. Звідси й назва. Вже у 1885 році у переписі адмінустрою Кривинської волості знаходимо Стригани. Відомо, що воно разом із Крупцем входило до маєтностей Острозьких.
– До революції село входило до Острозького повіту Кривинської волості Волинської губернії, – розповідають у громаді.
У світову історію Стригани входять разом із перебуванням тут сім’ї Четвертинських. Родовід ця династія веде ще від Рюриковичів та відома із 14 століття. Їх нащадок став відомий у нашому краї через новаторську архітектуру, розбудову громади та легенду про нещасливе кохання.
За легендою, наприкінці 19 століття князь Святополк-Четвертинський приїздить в гості до свого друга Романа Санґушка в Славуту. Разом вони вирушають до Чорного лісу і ця територія так приваблює Четвертинського, що той викупляє у друга частину цих земель. 1904 року німецькі зодчі зводять князеві унікальний на той час на наших землях палац у стилі європейський модерн. Сад біля палацу теж унікальний, окремі його рідкісні дерева збереглись донині.
На той період, за переписом населення, у Стриганах мешкало понад три сотні людей, а кількість дворів становила 61 одиницю. Село розвивається, адже Четвертинський зводить тут греблю та млин на два поверхи, що має виробничу потужність у 300 пудів на рік. Також поруч є залізниця до відкритого напередодні піщаного кар’єру.
Сам же князь мав пристрасть до полювання та, як підозрюють окремі науковці, міг бути масоном, адже донині на стелях його палацу збереглись зображення сов (символів масонів), а можливо він просто любив цих птахів.
А ще, за легендою, князь дуже кохав свою дружину (в легенді різниця у віці між подружжям була 20 років) і вигадливий парк та архітектуру палацу (навіть утеплення підлоги п’ятиметровим шаром лебединого пуху) створив спеціально для неї.
Дружина ж, ніби від нудьги, завела собі коханця (архітектора-німця). Коли чутки дійшли до Четвертинського і він на власні очі побачив подружню зраду, отруївся оцтовою есенцією. Дружина невдовзі після похорону разом із дітьми покинула садибу.
Документів, що підтверджували б цю легенду, знайти не вдалось. Відомо точно, що в ті часи і справді жив князь Едмунд Святополк-Четвертинський (Edward Edmund Czetwertyński), народжений 1815 року і помер 1911 року, справді був замовником цього палацу. Жив тут з дружиною Зофією Четвертинською, у дівоцтві Бейзим ( Zofia Marcelina Beyzym (Czetwertyńska)), та двома синами. Однак, різниця у віці , згідно з цими датами, у подружжя була 10 років. І на момент смерті князя його дружині було 50 років. І чи справді вона зраджувала чоловікові невідомо.
Як згадують старожили, один із синів покійного князя згодом приїздив до Стриган і приходив на могилу батька. Після цього нащадки роду до села не приїздили. Ймовірно, онуки Четвертинських не мали дітей, остання із роду Барбара Четвертинська померла 1999 року.
Головне фото: Р. Маленков