Вівторок, 14 Червня
Shadow
Головна » Актуально » » Шепетівська психологиня веде віршований щоденник війни

Шепетівська психологиня веде віршований щоденник війни

Шепетівська психологиня веде віршований щоденник війни

111 днів у віршах. Так Марина Лебідь рефлексує події, які відбуваються в Україні. За освітою вона психологиня і працює з дітьми, зокрема, й з тими, що мають особливі освітні потреби. Паралельно, маючи значний творчий потенціал, дівчина римує свої емоції.

Пишу вірші, напевно, скільки себе пам’ятаю, – розповідає Марина. – Для мене все життя це було природньо, як дихати. І такою ж природньою була в моїх римах тема України – мого дому.

З перших днів великого вторгнення Марина вонтерить. Сама та зі своїми синами долучається до всіх проєктів, де потрібні люди.

Була “офіціанткою”, посуд мила, допомогу збирала, сітки плела, – пригадує Марина. – Під час волонтерства я долучалась до процесів у двох громадах, де мешкаю я і де живуть мої мама з татом. Було дуже багато думок, переживань. Вони нікуди не поділись і з цим треба щось робити. Ми всі, навіть ті, хто на територіях, де немає активних бойових дій, проживаємо велику колективну травму.

Марина пояснює, це – біль за країну, тих близьких та рідних, хто постраждав від бойових дій, хто нині боронить нашу незалежність.

У моєму оточенні немає тих, кого тією, чи іншою мірою не торкнулась би війна, – говорить дівчина. – Та й загалом, зараз уся Україна – сім’я. Болить за кожного і кожну, хто втратив свою домівку через війну, постраждав чи … загинув…

Так дівчина прийшла до власної терапії через вірші. В її щемливих рядках – увесь спектр емоцій, які проживає у війні. Від болю за країну, до невимовної любові до всіх своїх земляків.

Сльози, то слова душі,
Та чому ж вони солоні,
Бо у них живуть мої вірші,
Бо як ллються сльози не сивіють скроні!
Кожен вечір дякую за день,
Кожен ранок - за майбутні плани,
Але Україна вся - мішень
Й кровоточать все сильніше рвані рани.
Сльози, то очищення і біль,
За усіх - хто з нами і на небі,
Та скажіть мені докіль? -
Наших сліз і крові досить вже, далебі!?
Зброя, гроші, волонтери, ЗСУ,
Наче маємо усе, що треба...
Та чи вистачить нам завчасу,
Щоб побачить знову мирне небо!
Сльози - сила, що тримає Азовсталь,
Кожного, хто у бою і у полоні,
Сльози, то людський шпиталь,
Що рятує у "воєнному сезоні"!
Сльози радості від зустрічей і перемог,
Сльози відчаю, що звісточки нема,
Материнські сльози - це рашистів некролог,
Їхня сила українців підніма.
Коли очі плачуть, серденько тріпоче,
Тоді Бог нас чує і дає, що хочем!
Боженьку, спаси нас, спершу в Азовсталі,
Поверни все людство до миру й моралі!

Марина Лебідь 

Деякі із своїх віршів Марина поклала на музику. Їх планує записати у професійному звучанні.

Популярні пости

Вибачте. Даних поки немає.