В’язання гачком – давнє мистецтво, яке залишається популярним і сьогодні. А для 49-річного Івана Шевчука ця справа, каже, як ковток свіжого повітря. За дванадцять років творіння чоловік виплів гачком цілі стоси таких виробів. Та, незважаючи ні на що, продовжує творити й далі.
Іван Шевчук із села Климентовичі, що на Шепетівщині, відкрив у собі здібності до рукоділля ще в дитячому віці, коли його мама розказувала свої секрети цього унікального творіння. Однак, займатися цим щоденно чоловіка підштовхнула біда – понад п’ятнадцять років тому, впавши з дерева, він перестав ходити та пересувається на інвалідному візку.
– За допомогою хенд-мейду подолав затяжну депресію. Взявши до рук гачки та нитки, почав пробувати в’язати капці. Ниток на той час не мав, дружина їздила до секонд-хенду, купувала в’язаний одяг, розпускала його, намотувала клубки і так я вчився робити свої перші вироби, – розповідає рукодільник з Шепетівщини.
У процесі творчості, як розповідає чоловік, він заспокоює нерви, забуває всі проблеми та негаразди, не чує «ниття своїх хвороб», а результати додають настрою та бажання творити далі.
– Спочатку я навчився в’язати капці, далі були жіночі кофти, хустки, дитячі пончо, безрукавки, доріжки, серветки, шарфи, шапки. Усе виходило та виходить, – додає Іван Леонідович.
Наразі чоловік не лише в’яже продукцію для власних потреб та односельчан, а й продає, аби допомогти родині фінансами. Має вже своїх клієнтів, які приїжджають із різних куточків України і не тільки.
– Мої рукоділля розійшлися по всьому світу…Купували люди хустки та пончо з Італії, Німеччини, США, капці – з Португалії, Польщі. Також висилали поштою в Київ, Маріуполь, Васильків, Нетішин, Красилів, Хмельницький, Кам’янець-Подільський та інші міста та села. З Умані вчителька замовляла на шкільні стільчики накидки. Для дитячого садочку виготовляв капчики та подушечки, – ділиться чоловік.
На питання про те, як шукає клієнтів, чоловік розповів, що вони його самі знаходять.
– Як кажуть у народі – «сарафанне радіо», кожен, напевно, розповідає. Та й знайти мене досить легко, бо наше село маленьке та й знають у ньому мене всі. Крім того, ділюся своїм номером телефону +380987237330,– додає рукодільник.
Один у полі не воїн, каже Іван та наголошує, що у цій кропіткій праці йому допомагає дружина Лілія Колодієць: піднести, намотати клубки ниток, подати, скласти та запакувати виготовлену продукцію.
– Він дуже старанний, все виходить. Бувають такі дні, що в кімнаті, крім стоп доріжок, нічого не вміщається, але з Божою допомогою все продається, – коментує пані Лілія.
Крім того, що чоловік творить дива за допомогою ниток та гачків, він ще й їздить на візку по чорниці та щодня в сезон збирає до 12 літрів. Коли є черемша, теж збирає та в’яже у пучки, які дружина реалізовує на місцевому базарі.
– Я не можу сидіти на місці, мені хочеться показати всім, що люди, які з певних причин не можуть ходити, не безпорадні. Вони мають жити та творити. Все в наших руках в буквальному сенсі слова, – додає Іван Шевчук.