До дня 35-річниці від аварії на ЧАЕС, що на Київщині, держархів Служби безпеки України оприлюднив таємні документи КДБ.
У цих архівах йдеться про період евакуації: радіаційний фон, настрої людей, стан реактора.
В СБУ додають, що ця аварія – не перша, хоч і найстрашніша.
26 квітня. Безконтрольний атом. Контрольована мовчанка
Аварія на ЧАЕС сталась у ніч на 26 квітня. Тоді працівники атомки проводили відключення 4-го енергоблоку, для того, аби провести його чергове обслуговування. Проте вирішили провести ряд випробувань. Серед них: перевірка проєктного режиму інерції турбін генератора, що живить системи реактора за умови втрати зовнішнього електроживлення.
У ході експерименту в рази впала потужність. Працівники ЧАЕС, задіяні у випробуванні, почали піднімати частину стрижнів управлінна та підключили додаткові насоси. Експеримент фіксували, як нормальний, проте, один із операторів о 1:23:40 натиснув кнопку аварійного захисту (головний інженер у своїх мемуарах писав, що це відбулось за інструкцією).
Стрижні почали рухатись вниз, через збільшення температури сталось два вибухи, що зруйнували ЧАЕС.
Не зважаючи на рапорти та доповідні, керівництво держави тримало мовчанку. Індивідуально людей знезаражували, проте, про евакуцію не йшлось.
– Я пам’ятаю цей день. Шкільна подруга Оля по дорозі додому розповіла мені «секретну» історію про те, що її тато сказав: “десь під Києвом сталася дуже погана ававрія. Така страшна, що всіх людей вивозять і ніхто не знає чим воно закінчиться”. А потім, наступного дня, по вулицям їздила машина, яка мила дороги, що було дуже незвично для нас….так, нам підліткам тоді було страшно і від незнання, і від мовчання дорослих...- пише шепетівчанка Світлана.
Операція “Ліквідація”. Чому жителі Шепетівського району “рятували” Союз від Чорнобиля?
Розуміючи всю патовість ситуації та відчуваючи тиск заходу, про Чорнобиль заговорили у владі. Тоді звинуватили “людський фактор”. Людей евакуювали, а наслідки почали “ліквідовувати”. До процесу залучили пожежників та міліціонерів.
– Влітку 1986 року мене разом із побратимами по службі в складі підрозділу патрульної служби було направлено до зони Чорнобиля. Ми допомагати з евакуацією мешканців Прип’яті, а також патрулювали вулиці, захищали місто від мародерів, – пригадує дільничий з Шепетівки Микола Чайка.
Поліція шукала “нелегалів”. Переважно це були люди старшого покоління, котрі не хотіли евакуйовуватись із рідного міста. Їх вивозили ледь не силою.
Пожежники гасили реактор, згодом лопатами розчищали завали. У ліквідаторів облазила шкіра на руках: із захисту в людей були рукавиці та протигази.
Микола Кіслов, ліквідатор із Понінки, історію якого ми розповідали, пригадує, що працював дозиметристом. У різних частинах Чорнобиля вимірював рівень радіації. А вона, якщо вірити документам СБУ, зашкалювала.
ЧАЕС 35 років тому. Натхнення для режисерів та мекка туристів
Нині до Прип’яті повертаються та роками самоселами живуть евакуйовані звідти люди. Стверджують: не прижились поза домом.
Ліквідатори кажуть, що про них почали забувати і згадують лише на свята. А сам Чорнобиль став для людства своєрідним музеєм у поп-культурному значенні: його відвідують туристи, про нього знімають фільми та документальні серіали.
Проте ті, хто відвідував ЧАЕС, діляться враженнями: коли ти там, до тебе приходить усвідомлення трагедії.
Серед них й шепетівчанин Андрій Пирожок. Відеограф їздив у Прип’ять минулого року і там зняв свою короткометражку.
Природа взяла верх над бетоном, тварини спокійно ходять по тих місцях, де десятки років тому гуляли люди. Кадр з відео Шепетівського відеографа Андрія Пирожка.
Сьогодні люди, молодші тридцяти, вже не згадають тих подій. Проте ми можемо пам’ятати та подякувати тим ліквідаторам, рятувальникам та поліціянтам, котрі сьогодні є з нами. Тим, хто, ризикуючи власним здоров’ям, вивозили людей, гасили пожежі, накривали саркофагом повільну атомну смерть.
Головне фото: Українська Правда