Даний матеріал підготовано в межах проєкту «Герої поряд з нами» за підтримки благодійного фонду «Family-UA». Ми пишемо про Воїнів Хмельниччини – Захисників та Захисниць, які виборювали українську незалежність та продовжують щодня захищати Батьківщину. Одним із них став Юрій Пододименко.
Юрій Пододименко — хмельничанин, якому було лише 22, коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Не вагаючись, він пішов захищати рідну землю. Спочатку долучився до тероборони міста, а згодом — добровільно записався до 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, попри те, що його імені не було в офіційних списках. «Пішов за хлопцями. Він себе вніс у списки, бо його в списках 128-ї не було, коли їх переводили», — згадує дружина загиблого Ірина.
До війни Юрій займався торгівлею у селах. Він був відомий і улюблений серед місцевих мешканців, особливо літніх жінок. «Його дуже любили старші бабусі. Він їх і підвезе, і привезе їм продукти, і навіть за них хрестик записував, і не завжди за нього гроші брав. Хоч ми говорили: “Юро, так бізнес не робиться”. Це найдобріша людина в житті, яку я знала», — ділиться Ірина.
Юрій був не лише захисником, а й людиною великої душі. Він мріяв про сім’ю. У липні 2022 року, під час короткої відпустки, одружився зі своєю коханою Іриною. «Його запитували: “Юрко, куди ти вже їдеш в цю відпустку?”. А він каже: “Я їду женитися”. І його так прозвали — “Женіх”», — розповідає дружина. Це прізвисько закріпилося за ним серед побратимів, а згодом стало назвою кав’ярні, яку Ірина відкрила в його пам’ять.
Їхнє вінчання відбулося в костелі в місті Сарни. «Він розумів, що його відправляють вже “на нуль”. Він, власне, запропонував взяти ще шлюб. В костелі він домовився. А вже ввечері мав бути в частині. Він мене провів на автобус, і тоді я востаннє його обійняла», — з болем згадує Ірина.
Юрій загинув у жовтні 2022 року на Херсонщині під час бойової операції. У їхній останній телефонній розмові він розповів, що їхню позицію закидали фосфорними бомбами, речі згоріли, а сам він виліз на дерево, щоб мати зв’язок. «Сказав, що все буде добре, щоб я чекала на його дзвінок», — каже Ірина.
Після смерті коханого, 22-річна вдова вирішила вшанувати пам’ять про нього особливим чином — здійснивши його мрію. Юрій дуже любив каву — справжній цінитель 100% арабіки, він щоранку приносив каву Ірині, поки вона ще спала. «Він ніколи не пив кави вдома, сам не робив. Він зазвичай виїжджав в кав’ярню. Шукав свою каву, яку полюбив. Його мрією було відкрити місце, де би була та кава, яку він любить», — згадує Ірина.
Кав’ярня “Жених”, названа на честь позивного Юрія, розмістилася в новобудові в мікрорайоні Озерна, що в Хмельницькому. Тут каву готує сама Ірина. У закладі — фото Юрія та дошка пам’яті, де військові та їхні рідні залишають шеврони. Усе це — на кошти, які Ірина отримала за втрату чоловіка на війні. «Я хотіла зробити щось у пам’ять про нього. Бо це те, що він любив. Я витратила на це всі гроші, які мені видали», — пояснює вона.
Працюючи у кав’ярні, Ірина знаходить розраду: «Легше так, щоб чимсь займати себе. Бо якщо я вдома, я постійно про це думаю і плачу. А я так не могла. Я позиціоную себе як сильну людину і не могла собі дозволити. Я знаю, що він би не дозволив цього робити, тому що я з ним говорила про це. Він мені говорив, щоб я ніколи не здавалася».
Юрій був веселим, життєрадісним, спортивним і доброзичливим. «Його дуже всі любили. Коли був похорон, то людей було дуже багато, ми не очікували навіть стільки. Ми дві години йшли пішки від початку одного села до цвинтаря — декілька кілометрів було людей», — згадує Ірина.
«Він дуже любив Україну. І він завжди мені повторював: “Іро, я там заради наших майбутніх дітей, заради того, щоб у них була своя держава”», — говорить вона.
Пам’ять про Юрія Пододименка — не лише в серці його дружини. Вона живе у щоденних ароматах кави, у поглядах вдячних відвідувачів кав’ярні, у кожному слові, залишеному на дошці пам’яті. Це історія про любов, мужність і віру в те, що Герої поряд з нами.
