Триста чотири релігійні громади від початку повномасштабної війни змінили підпорядкування, перейшовши від УПЦ до Православної церкви України. Понад 600 громад й досі лишаються у лоні церкви, підпорядкованої москві.
Статистику наводить Суспільне, опираючись на дані у пресслужби Хмельницької ОВА.
За їхньою інформацією, з 24 лютого 2022 року 340 релігійних організацій залишили УПЦ. З них 304 — перейшли до Православної церкви України, а 26 — в незалежні. Як розповіли у пресслужбі ОВА, всього на Хмельниччині діє 2 тисячі 956 релігійних організацій. З них ПЦУ — 724, УПЦ — 619, римокатолики — 154, греко-католики — 83 та протестантські — 350 релігійних організацій.
В Україні діє Закон №3894-ІХ, що забороняє діяльність релігійних організацій, пов’язаних із рф.
Організаціям давали 9 місяців для добровільної зміни юрисдикції і цей термін вичерпався 20 травня. У нашій області ми й досі маємо понад шість сотень общин, що моляться “на москву”.
Нині УПЦ заперечує свою причетність до моспатрірхату та декларує автономність, прихожани жаліються на “гоніння”, а певні настоятелі шпигують для рф. То ж справді з-під українських ряс досі стричать московські ноги, як вони сюди прийшли та що буде з церквами, що й досі тримаються за агресора.
Нащо взявся московський патріархат?
Почнімо з екскурсу в історію. Якщо коротко – росіян, від початку християнства на наших землях, тут не було. Якщо довше – попри міфи росіян про те, що вони ледь не Київ хрестили, від початку у московитів, на відміну від українців, не було власної митрополії і підпорядковувались вони Київській. На фоні суспільних,політичних та релігійних процесів москва добряче каламутить.
У 1448 році саме москва розколола Київську митрополію, проголосивши власну автокефалію, яку Константинополь та інші церкви не визнавали 141 рік. Московські митрополити більше не притендують на титул “Київський”, вони називають себе “Митрополит Московський і всія Русі”. Так у першому підручнику з історії – виданому за редакції Інокентія Гізеля “Синопсисі” – з’явився розділ “Откуда есть пошли на Руси два митрополита”. Москва не визнає київського митрополита, Константинополь і Київ – московського. Це – початок протистояння Константинополя й Москви.
Патріархат на московії зароджується століття опісля, з політичних міркувань – бо цар сказав. Українці не присягали ні царату, ні російській церкві довгий час. Увійшли до підпорядування моспатріархату ми не з власної волі.
У той час проти Туреччини почав складатися християнський військовий блок (Польща, Австрія, Венеція) – й офіційний Стамбул дуже боявся війни. Московський дяк Нікіта Алєксєєв пообіцяв візирю не приєднуватися до війни проти ісламу, після чого турецька влада змусила Вселенського Патріарха Діонісія IV передати Москві Київську митрополію з усіма її єпархіями. У травні 1686 року Діонісій видав грамоту про передачу Української церкви під юрисдикцію Московського патріархату, взявши за це від московського посла 200 золотих червінців і 120 соболів. Через рік обурені грецькі єпископи позбавили Діонісія патріаршого престолу, але церковну автономію Україні так і не змогли повернути.
Власну автокефалію ми здобули у 2019 році, коли був виданий «Патріа́рший і Синода́льний То́мос нада́ння автокефа́льного церко́вного у́строю Правосла́вній Це́ркві в Украї́ні». Його видали Київській митрополії Константинопольського патріархату, котру відновили на засіданні синоду Константинопольської церкви 9-11 жовтня 2018. Тоді ж визнали недійсними анафеми, накладені Російською церквою на митрополитів Філарета та Макарія, а усі їхні висвячення визнані.
Паралельно й досі діяла Українська православна Церква із приставкою “Московського патріархату”.
“Відхрестилися” від російської Церкви чи досі моляться на москву?
Попри декларовану УПЦ позицію автономності, ця Церква є частиною російської. Відповідно до релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв’язку з Московським патріархатом (Російською Православною Церквою), проведеної ДЕСС (Державною службою України з етнополітики та свободи совісті) у 2023 році
- Прийняття нової редакції Статуту про управління УПЦ (від 27.05.2022) та Постанови Собору УПЦ не призвели до розриву церковно-канонічного зв’язку Української Православної Церкви із Російською Православною Церквою. Статус УПЦ як структурного підрозділу РПЦ, що користується певними правами самостійності, але не утворює автокефальну Церкву, залишається незмінним.
- УПЦ відносно РПЦ має церковно-канонічний зв’язок частини із цілим. Відносини УПЦ з РПЦ не є відносинами однієї самостійної (автокефальної) церкви з іншою самостійною автокефальною церквою. УПЦ також не має статусу автономної Церкви, який би визнавався іншими церквами, а, отже, з точки зору еклезіології та канонічного права є структурним підрозділом РПЦ, що має окремі права самостійного утворення без власної канонічної суб’єктності.
- Нинішня діяльність чи бездіяльність найвищих органів церковної влади та управління УПЦ свідчить про те, що УПЦ продовжує перебувати відносно РПЦ у відносинах підпорядкування. Вона не діє як самостійна (автокефальна) Церква і не проголошує власної самостійності (автокефалії). Жодних документів чи дій, які би свідчили про трансформацію УПЦ в самостійну відносно РПЦ релігійну організацію, членами Експертної групи не виявлено.
В самій УПЦ цю екпертизу не визнають, називають незаконною та проведеною з порушенням законодавства та такою, що виходить за межі предмета свого дослідження.
Предметом експертного дослідження, відповідно до рішення РНБО, є церковно-канонічний зв’язок з Московським Патріархатом у Статуті про управління УПЦ, а не у статуті та сайті РПЦ. Згідно з уставними документами, Українська Православна Церква є незалежна і самостійна у своєму управлінні та устрої, Її органи управління — Собор і Синод — знаходяться в Києві. Тож дана експертиза абсолютно не відповідає предмету дослідження, – заявив Голова Юридичного відділу УПЦ протоієрей Олександр Бахов.
Попри це, в Україні фіксують випадки коли священники Церкви, яка на папері викинула абревіатуру “МП”, відмовлялись відспівувати українських військових (такий випадок зафіксували у нас – на Полонщині), працювали на росіян у війні.
Українські правоохоронні органи неодноразово повідомляли про затримання чи повідомлення підозри священникам УПЦ (МП). За даними голови Служби безпеки України Василя Малюка, станом на квітень 2023 року, кримінальні провадження були відкриті стосовно 61 священнослужителя УПЦ (МП), суди винесли вже низку вироків щодо деяких кліриків, які «стали на бік ворога». З осені 2022 року СБУ активно проводить обшуки на об’єктах УПЦ (МП) по всій Україні. У результаті слідчих дій, серед іншого, правоохоронці виявляли «велику кількість антиукраїнських матеріалів», а також документи, які підтверджують наявність російського громадянства у керівництва єпархіальних структур, – наводить статистику Радіо Свобода.
А про те, як окремі духівники грабували храми власних громад, після того, як ті виявляли волю змінити юрисдикцію, і смішно, і страшно згадувати.
Тож, російська церква “все”?
Закон № 3894-IX “Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій” 20 серпня ухвалили 265 депутатськими голосами, він підписаний Президентом та оприлюднений у газеті “Голос України” 24 серпня 2024 року.
Згідно з Законом, діяльність релігійних організацій, афілійованих з РПЦ, не допускається, такі організації припиняються у встановленому законом порядку. Перелік цих організацій затверджується наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) та оприлюднюється на офіційному сайті служби. Крім того, РПЦ не може бути власником, учасником юридичних осіб, зареєстрованих в Україні. Передбачено заборону пропаганди ідеології «русского міра», зокрема забороняється використання релігійних організацій для просування цієї ідеології, – трактує документ “Радіо Свобода“.
Журналісти цього видання поспілкувалися із керівником ДЕСС Віктором Єленським, від пояснює: 20 травня вступає в дію стаття Адмінкодексу, яка дозволяє Державній службі України з етнополітики та свободи совісті подати в суд на ту організацію, яка не виконала її припис.
Якщо не вийдуть з УПЦ, синодальних комісій, міжсоборної присутності, то ДЕСС отримає право подати в суд про ліквідацію цієї організації.
До слова, процедуру перевірки можуть інціювати не тільки ДЕСС, але й органи влади, громадські організації і громадяни. ДЕСС має право використовувати висновки релігієзнавців, відкриті джерела, проводити опитування представників релігійних організацій, що дозволить ширше вивчити питання причетності релігійної громади до РПЦ.
Однак уже можна спрогнозувати, що УПЦ (МП) ігноруватиме приписи державної структури і подаватиме позови у суд.
Тому у ДЕСС має бути чітко все: постанова, наказ, завірено, щоб нас не тягали по судах. Зрозуміло, що так не буде, що 20 травня – і вже немає ні однієї громади УПЦ. Тим більше, що в деяких областях, практично, крім них, нікого немає. Важливо наголосити, що під час війни обмежуються права і свободи, але не право на свободу совісті. Якщо є обмеження, то вони повинні переслідувати легітимну мету і цей закон переслідує легітимну мету, тому що він спрямований на те, щоб позбавити організацію, яка бере участь у війні, при чому безпосередньо. Значить, щоб позбавити її можливості впливати.
